***

Пробач мені, чиї це весни?
Чиї несходжені стежки?
І мрії сонячні воскресли,
Дощем на землю пелюстки...
Дивлюсь за обрій, за крайнеба, -
Туман все ковдрою вкрива...
Й мені нічого вже не треба, -
Болить у буднях голова.
Вогонь спалахує і гасне,
Я ж гніт у лампі підкручу!..
За все минуле і сучасне
Я знову в муках промовчу...
Як той метелик: крила гріла,
Тримала іскри у руці...
В тому вогні й сама згоріла,
Як непотрібні папірці...
***