Коли під маскою, життя -
Проходить, наче день у році,
То в спогадах лиш забуття
Керує світ тобою й досі.
І наодинці, ті хвилини:
Здаються вічністю, що враз,
Тебе, прикутого до ліжка
Знов викидають на показ.
Але із тим, ти знову згоден,
Навіщо рвати ті вузли,
Які зв'язати може кожен
Примусити тебе ідти.
Ти знову долі покорився.
Ти на колінах йдеш вперед
В куток кімнати ти забився,
Обличчя знов вкриває плед.
Потянуть ниточку - ти йдеш
Іще одну - заговорив,
І поміж вас не видно меж,
Що твій господар розділив.
Та все одно, життя то йде!
Хоч мало радості та втіхи,
Хіба ти думаєш про те,
Аби втікти подалі звідти?
І щоб собі ти не казав:
Які думки - така і мова.
Маріонеткою ти став
Тебе зробило нею слово.
Ти полонений рук чужих,
Що володіють твоїм тілом.
І в'язень слів своїх, німих,
Які з вогню летять лиш пилом
Хоч плач не плач - йому все рівно,
Ти маску вдягнеш на виставу
Вона всміхнеться неодмінно -
Ту посмішку, усі впізнають
Лиш полотно тебе сховає,
Від їх нав'язливих очей.
Що на душі - ніхто не знає,
Бар'єр, та маска для людей...