Письмо
На одном из глухих полустанков
Я жду поезда, и подранком
Там на лавке в углу присела -
Любопытным так меньше дела.
Тянет воздух начала суток
Паровозного дыма кудрями,
И навис неумытый сумрак
За расшатанными дверями.
Всюду лязги и скрежетанье,
Постоянный дорожный шум…
На колене листа мерцанье -
Я стихи, что тревожат, пишу.
Словно прозу пишу - без разбивки
Рифмо-строк. Да, повадка лисья:
Чтоб казалось тому, кто смотрит,
Что пишу деловые письма.
Это - правда, и спорить не будем.
Ну, другая форма всего.
Я стихи адресую людям -
Очень искреннее письмо.
Оригинал стихотворения Лины Костенко:
Лист
На одному з малих полустанків
я чекаю поїзда зранку.
Влаштувалась в кутку на лаві,
щоб мене не знайшли цікаві.
Протяг має в’їдливий присмак
паровозного сизого диму,
і стоїть неумитий присмерк
за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння,
залізничний постійний шум…
Я поклала папір на коліно,
я стревожені вірші пишу.
Наче прозу пишу - без розбивки
на рядків розмаїті пласти,
щоб здавалось на перший погляд,
що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма — той самий зміст.
Адресовані людям вірші —
найщирший у світі лист.
Папка 23 - стихотворение 48