чого ти чекаєш, дівчинка рудоволоса?
що він біля твого сонця веснянок зігріє долоні?!
він ніжно хвилям пухнастим цілує бірюзяні скроні...
повір, ти для нього русалка бліда та боса.
він хоче солодких гріхів, пекельної страти...
він хоче каятись небесам щоденно в палкій спокусі...
і навіть Господь Всевишній його ніколи не змусить
йти в пошуках до твоєї сердечної варти.
чого ти чекаєш, дівчинка рудоволоса?
кохання шаленого, пристрасті, вірності, обіцянок?!
тебе поховає в безодні розпечений болем ранок...
розтанеш, мов піна, в хвилях надій стоголосих...
і будуть манірні чайки сміятись по Фрейду
над спробами сили духу знов сягнути в його стихію...
а ти, моя безталанна, лукавити зовсім не вмієш...
дописуй роман до кінця та викидуй крейду.