В лучах сентябрьской бархатной зари
Вдыхаю жёлтых трав медвяный запах…
С рассветных гор туман седой парит
И держит солнца свет в мохнатых лапах…
.
А сердце, от увиденной картины,
Летит как в сказку, бьётся невпопад:
Там желтизна с молчанием едины,
И песни летние мурлычет водопад...
.
Там яблоневый мёд с ветвей спадает
И гроздья винограда налились,
Там утро зори в росах умывает -
Чтобы воды чистейшей напились...
.
Там ветер паутинками играет,
К дубам цепляет их - на солнце просушить...
То бабье лето осень зазывает,
Готовит встречу ей - тепло, от всей души.
Оригинал стихотворения ( автором указана Людмила Петрук ):
Вдихаю оксамит духмяних трав
У вересневих променях стожарів...
З гори скотився ранішній туман
І поцілунком сонечко захмарив...
.
А серце, - що з ним відбулося?
Воно полинуло в казковий небокрай,
Де жовте з мовчазним переплелося,
Де, ще по-літньому, співає водограй...
.
Де яблуневий мед з гілок спадає
І лози виноградні налилися,
Там ранок зорі у росі купає,-
Дає їм чистої води, щоб напилися...
.
Ще павутиння з вітром заграє,
Чіпляючись за сонячні діброви...
То літо бабине до осені іде
І прикрашає всі її дороги...
Папка 23 - стихотворение 29