Любовь моя! Я вся перед тобою.
Бери меня в мечты и сны свои.
Не сделай лишь послушною рабою,
Не обмани и крыл не обломи!
Не допусти, чтоб свет сошёлся клином,
Дай пониманье для чего живу,
И солнцем жарким с пылью тополиной
Путь освяти, которым я иду.
Не дай и в мелочах мне заблудиться,
Не растряси по кочкам и в грязи -
С почётом пусть покоится в гробницах
Прах гордых грустных прадедов моих.
Они любили и детей рожали,
Любовь им застилала белый свет,
И также жёны стремена держали -
Лишь до ворот, а дальше воли нет.
А там, а там… Жестокий клёкот боя,
И звон мечей - до третьей аж весны…
Любовь моя! Я вся перед тобою.
Бери меня в свои мечты и сны.
Текст оригинала стихотворения Лины Костенко:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою,
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Папка 23 - стихотворение 45