перенасититись римами і впасти в словесну кому...
пам'ять приходить щоночі і знову болісні метастази...
вирізаю із серця тебе, ретельно, наче саркому,
і, знеболена віскі, чекаю прихід нульової фази.
тепер усередині множаться чорні пустоти страху,
анастезія нервів і безкінечно тривожні ALARMи...
скажи мені чесно: скільки ще треба душевного траху,
щоб із серця вирвати з корнем, тобою насичену, пам'ять?!