Щось мучило мене, немов комар
дзижчав тоненько жалібно на вухо.
Та хто його дзижчання тихе слухав
в цей день, що оповитий смутком хмар?
А я все зрозуміти не могла,
чому так тоскно.. Сірість шовкоплинна
пошматувала вічність на хвилини,
зір пригасила дощова імла...
І лиш коли ударив в дзвони грім,
немов остання надішла година,
в душі моїй завила хуртовина,
як над покійником:" Не він..не він..не він.."