Замилувалася, зачарувалася
Вкраїни квітом…
Ти солов'єм озвалась при вікні
навесні мені.
О, як же вишнями розквітла й захмелила,
моя ти мила!
Піснями в серці обізвалась ревно:
найкращі, певна!
Стежками з росами світанки просяться,
моя красуне!
Світанки просяться — в душі не вмостяться,
моя ти зоре!
Пропахчена любистком й м'ятою отут, під хатою,
моя царівно!
На полину настояна ця нічка зоряна
в моїй Вкраїні.
Сміявся соняшник в годину вранішню.
Хіба не диво?
А потім яблуко сочком заплакало.
Уже достигло.
Замилувалася, зачарувалася Вкраїни квітом!
Ногами босими я йшла покосами
разом із літом.
Листочком кленовим, що був зеленим він,
погралось сонце.
Погляньте, людоньки, щось там побачите
В своїм віконці.
Де б я не їздила, що б я не бачила,
та тільки знаю:
Немає кращого, нема милішого
від мого краю!