Невже тобі Врадіївська хода
В душі не відгукнулася ні трішки?
Чому ти не приїхав на майдан
До тих, які прийшли до тебе пішки?
Лиш хворих на тяжкий синдром хохла
Утримає у стінах крайня хата,
Коли в столицю акція прийшла,
Щоб і твою свободу відстояти.
Не говори, що ти про це не чув,
І що тебе туди не запросили.
Невже потрібно, щоб взяли за чуб
І притягли, приклавши вдосталь сили?
Зневірений, байдужий, просто раб,
Яку ти дітям спадщину залишиш?
Нехай і їх принижує сатрап?
Нехай і їхню волю заколише?
Ховайся, наче страус у піску,
Молися, щоб тебе не зачепили,
Виси, як і висів, на волоску,
Якщо на вчинок не знаходиш сили.
Або іще й полай, покритикуй,
Тих, що на справжній вчинок спромоглися,
Тим виправдай себе і замаскуй
Свій страх і дітям в очі подивися.
А краще скинь байдужість як обман,
Її розв'язка всім давно відома,
І вийди, українцю, на майдан,
А ви, хохли, сидіть і далі вдома!