Яблоки поспели, красные до боли!
Мы идём с тобою тропкою в саду.
Ты меня, родная, проводи до поля.
Я уйду. Возможно, больше не приду.
И любовь дозрела под лучами солнца,
И её сорвала нежность жадных губ -
А теперь сердечко ноет и трясётся,
Как дрожжит на солнце с желудями дуб.
Уж поля желтеют, небо всё синее,
Пахарь в чистом поле виден уж едва.
Поцелуй прощально, обними сильнее;
Тот расстаться сможет, в ком любовь жива.
Оригинал стихотворения Максима Рыльского:
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.
Вже любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста,—
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить-
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
1911—1918
Папка 23 - стихотворение 22