Мов одинокий мак у полі –
Людськая Доля у Житті,
День підлягає неба Волі,
В нім зірки Долі – не прості…
Тягар доцільно вкриє плечі,
Час загнуздає кожну мить,
Драбина іноді до речі,
Щоб ближніх клопоту лишить.
Не падає цнотлива мана,
А заздрість друзів дошкуляє,
Бо *друзі* - то гірка омана
Плече не кожен підставляє.
На себе лиш в Житті надійся –
Твій біль – нікому не щемить…
Як мак у полі – волі смійся –
Посів – жнива, - маленька мить…