Час все із памяті стирає.
Не повернутись нам ривком,
У ту весну теплом зігріту,
Не упиватись тим медком,
Що брали бджоли з того цвіту.
Вже не вернути ті зірки,
Що сяяли в тій весні началі,
Вже облетіли пелюстки,
Із цвіту нашої печалі.
Не відчували ми біди,
Як ти поклав мене у жито,
Кохання нашого сліди,
Проливним дощем вже змито.
Давно кохання цвіт зівянув,
І лиш журбою облітає,
Лиш в серце-записник загляну,
Час все вже з памяті стирає...
Автор Н.П. Рубан.