Час пише картини.
В тумани окутався гай і долина,
Затихли вже трелі у лісі пташині,
Коротшою стала білесенька днина,
Сніжком притрусило мої гори сині.
Уже написав свою грудень картину,
Усі кольори змішав в білий колір,
Повісив над полем чудову гардину,
В небі люстру повісив і лампочки-зорі.
Інієм вишив річку і кладку,
Насипав усюди коралів намиста,
Лиш шлях у долині залишив, як латку,
Дефілює діброва дзеркально-сріблиста.
Ще вдягне дерева у шуби шикарні,
І буде щосили він мчати,
Із дідом морозом, на оленях полярних,
Приїдуть різдво зустрічати.
А як, в кінці шляху, притомиться грудень,
То січневі верне ключі і ладунки,
Залишить грудневу картину і студень,
І скриню різдвяних дарунків.
Січень святковий, як жених з молодою,
Приносить нам радість і свята,
У кожний він дім іде з колядою,
На столах вечеря багата.
Після водохреща січень постаріє,
Обернеться радість в погрози,
То лютий молодик страшенно зрадіє,
Везтиме з собою морози.
Трястиме кожухом, скує ледом річку,
Завіє всі гори й язвори,
У кожнім віконці , у кожну він нічку,
Буде малювати узори.
Такий собі лютий , буває він різний,
Погоду він творить некласну,
То тане відлигою, то дуже він грізний,
Та з сумом чекає на весну.
Дров тонами палить отак він нівроку,
Чекає ,щоб ватра дотліла,
Бо в весну закоханий лютий щороку,
Перед нею впаде на коліна.
І наше життя у цій круговерті,
Щохвилини мчить без зупину,
Січень ще вчора на коні їхав верхи,
А вже березень пише картину.
Автор: Н.П. Рубан.