Предзимние поля. Посеянное – сжато...
Светло и стыло...
И густо ляжет снег – вот-вот, сегодня-завтра
В стерни пустые.
Умершее зерно – обильно или скупо –
Свой путь свершило,
Чтоб всё начать опять – с разомкнутого круга,
Всё – как и было.
Рябая тишина. Окраина предместий.
Сырое поле.
И стыло и светло, и потому заметней
Грань – до и после.
Просторам нет числа – и, затаясь, под ними
Лежит стихия. –
И это – мы... Единое дано нам имя,
И мы - Россия...
Свой крест преодолев, земля должна воспрянуть,
Пройдя сквозь муку,
И с нами будет Бог, когда мы сможем глянуть
В глаза друг другу.
В единое сходясь, стоят земля и небо –
Здесь, и в грядущем.
Здесь место всем – живым и тем, кто смотрит немо
Вослед живущим. –
И мне, земля моя, в твоих исчезнуть далях,
Но как знаменье
Бессмертья твоего – возьму последним даром
Иное зренье.
Автор перевода на украинский язык Василь Струтинский
Передзим'я
У інеї поля. Що сіялося – зжато...
Просторо й щемно...
І густо ляже сніг – ось-ось, сьогодні-завтра
В порожні стерні.
Відмерле вже зерно – щедротно а чи скупо
Свій шлях звершило,
Щоб розпочати знов – з розімкненого кола.
Усе — як завжди...
Рябіє тиша. Хатини передмість.
Вологопілля.
І прохолодно, й світло, а тому помітніш
Межу між до і після...
Просторів не злічить – і втаєно під ними
Лежить стихія –
І це є ми... Єдине маєм ім'я.
І ми – Росія....
Свій перейшовши хрест, земля загоїть рану,
Здолавши ночі.
І з нами буде Бог, коли ми зможем глянуть
Очима в очі.
В єдине сходячись, стоять земля і небо –
Тут, і в будучині.
Тут місце всім—живим і тим, хто зирить німо
Услід живучим.
Й мені, земля моя, в твоїх згубитись далях...
Та як пробачення,
Безсмертя у тебе візьму останнім даром —
Вже інше бачення.