Утечу і оселюся десь на острові,
У далекій і загубленій обителі…
Я покинула б тебе в твоїй самотності,
Але хто ж тебе тоді іще любитиме?
Де рікою мед – туди щастить не кожному.
Хай би справдились ті потаємні задуми!
Може, й краще буде там, поміж заможними,
Але ж хто тебе тоді оберігатиме?
Що я можу тими рученьками кволими?
Тільки словом, тільки нотою і римою.
Хто ж погасить у тобі пекельне полум’я?
А як падатимеш, хто тебе підтримає?
І у вічне вже і віриться, й не віриться,
Розпадаються слова мої на літери…
Я покинула б тебе в твоїх обітницях,
Але ж хто тебе тоді отак любитиме?