СИМФОНІЯ КОХАННЯ
(Вінок сонетів)
НАЙКРАСИВІША СЕРЕД ВСІХ БОГИНЬ,
ТИ БОГОМ ПРИЗНАЧАЛАСЯ В БОГИНІ,
І ОЧІ, ОЧІ, ЯК БЛАВАТИ СИНІ,
НЕМОВ НЕБЕСНА КРИШТАЛЕВА СИНЬ.
ЛЮБИ МЕНЕ, ЛЮБИ Й НАВСТРІЧ ПОЛИНЬ.
ЗУСТРІНЕМОСЬ НА СОНЯЧНІЙ ДОЛИНІ,
ДЕ ПРЕДКИ ЖИЛИ І ЖИВУТЬ ПОНИНІ, -
ТУТ ГІРКОТИ НЕ ЗНАЄ І ПОЛИН.
ДУША МОЯ ВІД РАДОСТІ СПІВАЄ.
ТЕПЛО І ЩИРІСТЬ НАВКРУГ РОЗСІВАЄ
КОХАННЯ СОНЦЕСЯЙНА ВИСОТА.
ЛЮБОВНИХ ПЕСТОЩІВ ПАЛКЕ БАЖАННЯ,
ПРИЄМНА ТІЛА ДРОЖ І ХВИЛЮВАННЯ, -
ВЖЕ РЕВНОЩІВ ЗАБУЛАСЬ ГІРКОТА.
1.
НАЙКРАСИВІША СЕРЕД ВСІХ БОГИНЬ.
Я лиш тепер зумів це оцінити,
Сприйнять тебе душею, зрозуміти,
Тепер молю: "Мене ти не покинь."
Всі сумніви свої у даль закинь.
Ми створені для того щоб любити,
Життю радіти і добро творити,
А чорна смуга недовіри - згинь!
Хай сонце світить і голубить нас,
Щоб дужі ми були в цей світлий час.
Одна, єдина в мене ти віднині.
Красуня незрівняної краси,
Немовби ружа в крапельках роси,
Ти Богом призначалася в богині.
2.
ТИ БОГОМ ПРИЗНАЧАЛАСЯ В БОГИНІ.
- За що мені оцей коштовний дар?
Я став тепер немовби справжній цар, -
Безцінний скарб знайшов на верховині.
Вже соловей затьохкав на калині.
Зближався вечір чудний, повний чар,
В серцях любові розгорявся жар, -
Для щастя мало потрібно людині.
Тобою марю я постійно в снах,
Вітрами в мандрах рятівних пропах,
І образ твій, як зірка на вершині.
Така далека і така земна,
Приваблива, єдина, чарівна,
І очі, очі, як блавати сині...
3.
І ОЧІ, ОЧІ, ЯК БЛАВАТИ СИНІ,
В них зблиски полум'я і далечінь,
Кокетливість і суму тінь
Пливе, немов туман на полонині.
Ще стан стрункий і губи повні, винні,
Грудей п'янка, хвилююча круглінь,
Що споро виганяє з тіла лінь,
І грація, і ніжність лебедині.
В твоїх очах втопився я давно,
Зламалося мого човна весло
Під натиском любові буйних хвиль.
Кохання почуття п'янкі, високі,
У серце зболене привносять спокій,
Немов небесна кришталева синь.
4.
НЕМОВ НЕБЕСНА КРИШТАЛЕВА СИНЬ,
Що мою душу на кусочки рвала,
І маревом чуттєвим чарувала,
Твоїх очей блакитна височінь.
Прилинь, моя голубонько, прилинь.
Кохання вік зозуля накувала,
І що життя коротке нагадала, -
Років невпинний, незворотний плин.
Щоб в пристрастях горіти й не згоряти,
Про біг упертих днів не забувати,
Всі свої негаразди з рамен скинь.
Щоб не жалітись на приколи долі,
І жити, жити мов птахи на волі, -
Люби мене, люби й навстріч полинь.
5.
ЛЮБИ МЕНЕ, ЛЮБИ Й НАВСТРІЧ ПОЛИНЬ,
І я свою любов назустріч рушу,
І ніжністю, повір, до сліз зворушу,
До мене, моя доле, линь.
Улеслива і зла нещирість - згинь!
Хай радість вщерть переповняє душу,
А суму тінь ще в зародку придушу,
І щастя хай громадиться теплінь.
Як ми раділи, мов маленькі діти,
Що суть життя зуиіли зрозуміти,
І разом йдемо по крутій стежині.
Та щастя догоряє дивний день,
І ватри затухає вже огень, -
Зустрінемось на Сонячній долині.
6.
ЗУСТРІНЕМОСЬ НА СОНЯЧНІЙ ДОЛИНІ,
Де сонце навстіж, де пахтить добро.
Панує щирість і відсутнє зло
У доброчинній батьківській хатині.
Відкрилися закриті досі скрині,
Тут приязні людської світле тло -
Руками мами шите полотно -
Мов вишите життя на скатертині.
А на столі рушник ясніє мами
Із чорними й червоними нитками,
І сіль в сільничці на пухкій хлібині.
Тебе вітають в моїй рідній хаті,
Як здавна повелося, - чим багаті,
Де предки жили і живуть понині.
7.
ДЕ ПРЕДКИ ЖИЛИ І ЖИВУТЬ ПОНИНІ,
Родинне свято бережуть тепло,
І вірять в українське знамено.
Всі тут вони, а дехто на світлині.
Багато хто уже у домовині,
Але життя не висохло русло,
Цілющою водою потекло,
Бо ми з народом у ділах єдині.
Ми хлібосольними завжди були,
І роду честь достойно берегли,
Леліючи уперто правди чин.
Налились соком яблука в садку,
Нектар красу наповнив золоту, -
Тут гіркоти не має і полин.
8.
ТУТ ГІРКОТИ НЕ МАЄ І ПОЛИН.
Медово пахнуть так гречки духмяні,
Що мліють у молочному тумані,
І навіть дим у вправних господинь.
Це край історії, це край святинь.
Пішли уже від нас брати кохані,
І день новий, нові формує дані
Для нових, не збудованих твердинь.
Живемо вільно на своїй землі,
Хоч щастя свого ще не ковалі,
Та Матір Божа нас оберігає.
Новим добробутом шумлять жита,
І проростає паросль молода, -
Душа моя від радості співає!
9.
ДУША МОЯ ВІД РАДОСТІ СПІВАЄ,
Бо народилася сім'я нова,
І м'яко стелиться під ноги мурава,
Моїй богині, що по ній ступає.
Вже дійство світле неземне триває,
Лунають привітань щирі слова,
Весілля входить у свої права,
Любов вселенська сущих всіх вітає.
І жартівливі крики чути: "Гірко!",
Вже декому з гостей стало маркітно,
Симфонія пісень застілля звеселяє.
Весілля многолюдна толока,
Що споро вже танцює гопака,
Тепло і щирість навкруг розсіває.
10.
ТЕПЛО І ЩИРІСТЬ НАВКРУГ РОЗСІВАЄ,
Твоїх очей усміхнених крило.
І засвітилось радістю чоло, -
Спільне життя навіки нас єднає.
Як я, тебе ніхто так не кохає.
Кохання взяло міцно у полон,
І я забув про відпочинок й сон, -
Любов вивищує і окриляє.
Твоїм ім'ям я небо прославляю,
Ніжну свою лебідку зустрічаю, -
Коса розпущена й знята фата.
Тепер хай Ерос сили добавляє,
Бо в гості з нетерпінням вже чекає
Кохання сонцесяйна висота.
11.
КОХАННЯ СОНЦЕСЯЙНА ВИСОТА.
Твоя фігурка - скрипонька безсоння,
Пестить округлості моя долоня,
Чарує очі тіла нагота.
Пройшла життя пісного марнота,
Вже розлилося ніжності осоння,
І відчинилась любощів безодня, -
Цілунками не ситяться уста.
Не погасає жар п'янких сердець,
Немовби знову йдемо під вінець,
І кожна наша ніч - це душ єднання.
Чарує, заворожує, несе,
Життя формує наше молоде
Любовних пестощів палке бажання!
12.
ЛЮБОВНИХ ПЕСТОЩІВ ПАЛКЕ БАЖАННЯ
Зненацька в серці буйно проросте,
І забуваєш про усе святе,
Немов любові ніч прийшла остання.
Напружилося тіло від чекання,
Цнотлива квітка лона розцвіла,
А звабні перса, руки і уста
Запрошують до ніжного єднання.
Сплетіння ніжних рук, гарячих тіл,
Цей потрясаючий кохання біль, -
І розчинився час від томного мовчання...
Залишиться у пам'яті той час
Коли на хвилях піднімала нас
Приємна тіла дрож і хвилювання.
13.
ПРИЄМНА ТІЛА ДРОЖ І ХВИЛЮВАННЯ,
Гаряча кров пульсує і дзвенить,
В чутті, що близиться горіння мить,
Яка закінчиться у час світання.
Із уст твоїх зривається зітхання:
- Як швидко, невловимо час летить,
Що вирватись за обрій норовить...
Не хочеться вставати з ліжка зрання.
Ти стомлена від ночі марафону,
І на підносі смачний чай з лимоном,
Що спраглі насолоджує уста.
Вогонь кохання не погас, - палає
І душі наші пестить, зігріває,
Вже ревнощів забулась гіркота.
14.
ВЖЕ РЕВНОЩІВ ЗАБУЛАСЬ ГІРКОТА.
Колись давно в'язалось перевесло,
Та щастя це нікому не принесло,
Здолала все життєва суєта.
Не було і не буде каяття
За тим, що завершилось, не воскресло,
Осіннім вітром у світи понесло,
За прожите у пошуках життя.
Нема за що нам долю проклинати,
Добро і щастя не лишає хати,
І скрашують життя дочка і син.
Тепер, з років прожитих висоти,
Вже добре знаю я, що лише ти, -
Найкрасивіша серед всіх богинь!
Щоб незнищенним у віках був рід -
Кохайтесь українці і любіть!