Нерозділене кохання.
Сходить знову з ума від кохання зима,
До весни, як сонце пригріє
І плаче зима, ручейками вода
І тане зима і аж мліє.
І від краплів тих сліз, прокидається ліс
І гаї березові плачуть
І співають пташки, зеленіє усе
Та зима всього цього не бачить.
І не бачить весна залицяння зими,
Все навкруг покривається цвітом,
Бо у неї кохання є інший предмет,
Бо весна повінчана з літом.
А літо туманом потішить весну
І відрощує травами коси,
Й пшеницю в комори ховає рясну,
А саме то закохане в осінь.
А осінь багата і щедра усім,
Врожаї видає без зупину,
Лиш дощами поплаче за літом у слід
Й жадано чекає на зиму!..
Автор: Н.П.Рубан.