Ти загадкової душі не тронь рукою.
Вона як музика вночі бринить струною.
Вона летить з вітрами десь за синє небо.
Вона самотня та проста, їй крила треба.
Вона, душа, співає так, що серце плаче.
То зникне зіркою вночі, то плине наче.
Туманом сірим налетить, розтане снігом.
Сльозою гіркою впаде, а може - сміхом.
Вона до тебе не жила, а лиш з тобою
Все зрозуміла й сприйняла цей світ з любов*ю.
Але послухай - не торкай, лише залишся.
Вона не відає того, що ти їй... снишся...
----------------------------------------------------
Её загадочной души не тронь рукою.
Она как музыка в ночи звенит струною.
Она летит с ветрами ввысь куда-то в небо.
И одинока, и проста, ей крылья - нега.
Она, душа, страдает так, что сердце плачет.
Звездой исчезнет, только так, и не иначе.
Туманом серым налетит, расстает снегом.
Слезою горькой упадет, а может - смехом.
Ведь до тебя и не жила. И лишь с тобою
Понять себя она смогла и мир с любовью.
Ты слушай музыку души, чего боишься?
Она не знает лишь того, что ты ей ... снишься...