Скоротаю вечір.
Зимній вечір упав на дахи,
Лиш вітер самотній гуляє,
Він відбілює наші гріхи,
Та снігом стежки замітає.
Я у парі із вітром іду,
Поринаю у сніг по-коліна,
І лиш вітер тепер мій король,
А я його (короліна).
Вітер головний в хурделиці цій,
Сніг лапатий лягає на плечі,
То кружляє, то виє, як стая вовків,
Скоротаю я з ним зимній вечір.
Він не буде стихати всю ніч,
Аж до ранку снігом порошити,
І на танець чарівний в цю білоніч,
Хоче мене запросити.
Та я не хочу мучитись з ним,
Замерзати аж до світання,
Хай гуляє вітер сам кремезний,
Відхилю я його залицяння.
Так до хати прийду не спіша,
І як ступлю на рідний поріг,
То зразу розтане душа,
Бо мій дім – мій оберіг.
Запалю я свічки і випю вина,
Душу зігрію, на скрипці заграю,
І подякую Богу за усе ,сповна,
Чим багата, за усе, що я маю.
Скину груз , що так втяготів,
І біль серця свого заглушу,
Я рядками своїх віршів,
Залікую поранену душу.
автор: Н.П.Рубан.