Легенда про Довбуша й Марічку.
Темна нічка гори вкрила,
Стихла пісня у долині,
Лиш трембіти чути голос,
На високій Верховині.
На горі тій - на Кичері,
Там у Довбуша в Печері,
Проживає аж до нині,
Дух легенди в полонині.
Косарі всі розійшлися,
Кожен у свої домівки,
Тільки чарівна Марічка,
Плаче голосом сопілки.
Зірка в небі засвітилась,
Заглядає у віконце,
Про легенду розкажу вам,
Вранці, як лиш зійде сонце.
Розкажу вам про кохання,
Про кохання палко – п’янко,
Йшов Олекса до Марічки,
А в Марічки був Степанко.
І був Довбуш не вмирущий,
Мав він силу ще з молоду,
Була сила надзвичайна,
Щоб боротись за свободу.
Дана Мольфару була клятва,
Він поклявся на всі гори,
Не любити чужу жінку,
Не питиме вина ніколи.
Та порушивши ту клятву,
На порозі перелазу,
За Марійчину, за зраду,
Довбуш вбитий був відразу.
І тепер трембіта – Довбуш,
А сопілка - то Марічка,
Плачуть гори і долини,
За опришком з Верховини.
автор: Н.П.Рубан