Знов питаєш ти – чому?
Відповім тобі – навіщо?
Я злітаю вище, вище…
Полетіла… і тому
Десь у травах полишаю
І питання сподівань,
Відповіді – без вагань,
Бо тепер , нарешті, знаю,
Що летіти – крила, крила!
Треба вдвох, а не самій...
Що, коханий, любий мій,
Не літається? Несила!
Не відьомськи, на мітлі,
Не метеликом злетіла
Із твоєї долі, милий,
Викараскаюсь … мені
То не примха, не примара,
Не потреба, не жага
Все єство моє бажа
Волі, волі – поза хмари…
А кохання? Так! Зі мною…
Я тебе – не розлюбила,
Тільки випростала крила
Та все кличу за собою…