Душенько моя ясна, співай!
Ти ж одна з мільярдів шести,
Ти ж не віриш в посмертний рай,
А життям недалечко плисти.
Ти ж не інша, не особлива,
І до ніг не схилиться світ,
В захваті не завмре людина,
Твої сльози і кров, і твій піт
Пропадуть по одній хвилині
Зразу після останньої іскри.
Не спинити жахливого плину,
Плину часу. Не витримать тиску.
Заспівай, моя душенько ясна!
Така сама як й тисячі душ
Божевільна, щаслива, нещасна,
Теми сенсу не руш, не руш...
Ти помреш. І тебе згадають
Може ще покоління два.
Все як завжди: поволі згасають
Всі великі посмертні слова.
Не молися! Не стій на колінах!
Не благай, ти така не одна.
Не одна чуєш привидів в стінах,
Сумніваєшся, чи жива?
Як і вирвешся із гранітів,
На заваді що руху твому,
Що ти зробиш для цього світу?
Що ти дати зможеш йому?
О наївне, юне дитя!
Ти таке ж як і інші люди.
Лиш метелик твоє життя:
Зараз є, за секунду не буде!
Зрозумій, моя душенько ясна!
Ти звичайна мала комашка,
Що земля ними всипана рясно.
Зрозумій і радій, хай страшно.
Щоб не втратити чистого глузду,
Щоб не вмерти сроку раніше,
Як навколо безцільно і пусто,
Заспівай, душенько, голосніше