Узяв до рук, слухняну і м'яку,
Замішену, та ще без форми, глину.
Звивалася, мов полум'я в танку -
Не зупинявся ані на хвилину.
Усе ліпив, а потім щось міняв,
Хотів, щоб виглядала досконало.
Без творчості ні ночі, ані дня,
А глина все тверділа й схолоняла.
Мінялася, а він все не вгавав:
То це не так, то там не досить гарно.
Забув про існування інших справ,
Аж поки не збагнув - старатись марно,
Немає досконалості межі,
Та є межа відведеного часу.
Погладили востаннє, мов чужі,
Невтомні руки вже застиглу масу.
Майстерня під відкритим небом - храм,
Де він творив. Та раптом віра згасла.
Залишив мрію грозам і вітрам
І навіть не помітив, що прекрасна.
Стояла, не захищена нічим,
А вітер і дощі взялись до справи,
Продовжило і сонце той почин -
Пекло вогнем, не пестило ласкаво.
----------------
Вона і не чекала, та чомусь
Вернувся майстер. Мудрий став з роками.
Як рідну обійняв ... і відсахнувсь -
Холодна і тверда, неначе камінь.