А я - запитаю. А ти - розкажи мені чесно.
А як тобі, зірко?
А як тобі, пташко небесна?
Чи ясно, чи гірко?
ВознеслИ тебе? Чи розіп'Яли, щоб і не воскресла?
П'ятикрилого шляху твій зародок -
наче долоня.
Під каштанами-мамами
побіжать малюки на осоння.
І ударить, неначе каштанчиком в груди,
між гілками промінь.
І топтатимуть люди.
І кружлятиме п'яно безсоння.
На обидві лопатки.
Поклали. Під ноги. Розкрилено. Як тобі, зоре?
Хочеш спатки?
Авжеж.
Не заснеш.
Так карбують історію. Тисячі тисяч історій.
То як тобі, душенько?
Як тобі, квітко тернова?
Аби лиш не гірше?
Певно, липнем засушливим
Порохи віднімають мову
і душать вІрші?
Ти чекаєш на колискову -
Оркестранти заграють марша!
На Чумацькім шляху усміхнеться сестриця найстарша:
Ані потиску рук,
ані кави тобі, ні цигарки, ні друга тут,
й жодного зиску!
...Твоє ім'я кросівки чужі відшліфують до блиску.
Ані плащика, ні парасолі, ні поруч плеча, ні стіни.
І стискає каміння надійно - а ти не стогни!
Не заплач!
Це перерва. Заміни нема. Не закінчено матч.
І ломитиме руки тобі від нестерпної стужі.
І ніхто не зігріє, не розступляться води калюжі,
Раз на рік - не молитва! - промова. Від владних і дужих.
...Так зате ж і в обіймах липких вже ніхто не закружить!
І дрібними словами ніхто збентежить на вушко!
Над тобою тепер - ані шпильки, ні капелюшка,
ні надії, ні віри!
Обабіч сіро.
Темні хмари - як хутра, білі хмари - пелюшки.
...Але й неба - без міри!
Між брейк-дансом, хіп-хопом, мистецтвом і святістю - стишимо крок.
Це - алея зірок.