Серед неiснуючого
Шон Маклех
«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)
Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
Я небо споглядаю впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І бачу, як із хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…
Шон Маклех.
СРЕДИ НЕСУЩЕСТВУЮЩЕГО
«Дни мои, мои странные дети,
Отдал вас вольной воле ».
(Майк Иогансен)
Со дна заброшенных криниц
Луна мне — старцу словоброду -
Кричит про облачную высь,
Про туч серебряную воду.
Уснул я думой средь лесов,
Что не взросли в зелёной тоге,
Среди раскидистых кустов
Не выпрядших окрай дороги
Из глянца семени ростка.
Провижу тени жутких тварей,
Которых жертвенный дендрарий
Не породил ещё пока.
Из прошлого мои следы.
Звенят катренами цикады...
Я - «вечный жид»- кругами ада
Блуждаю в поисках воды.
В сегодняшнем я заплутал,
Живу сознанием в грядущем,
Сыграл его, перечитал
Стихи о нём и ныне сущем.
Апостол я...
Моя клюка
Растрескалась, хитон в заплатах.
В устах пророка-старика
Армагедон для виноватых,
Что лезли слизнями на трон...
Для робких духом, я — как Будда,
Всем тварям дал первозакон,
ОкрЫлил бабочкино чудо.
Но с болью вижу: там и тут
Из ран земли ползут кроваво
Ни колокольчики, ни травы,
Ни злаки, нет — ножи растут...
Растут...