Жгут ботву. Картошкой снова пахнет осень.
Небеса седые под дожди грустят.
Астры побелели, ноги отморозив.
Звонкие арбузы сладостью трещат.
Аисты уж больше не садятся в гнёзда
(Воробьи вступили там в свои права).
И сады ждут зиму, провожая осень.
На заре под ветром клонится трава.
Сердце в тихой грусти: ах, как мчится время -
Ведь совсем недавно по весне мы шли…
Может быть, и это тоже счастья бремя -
Мы встречаем вечность, провожая дни.
Оригинал стихотворения Леси Гудзь:
Картопляним димом
Пахне рання осінь,
Небесам немов би
Дав хто сивини,
Айстрам кучерявим
Мерзнуть ноги босі
І бринять солодким
Соком кавуни.
Кинули домівки
Красені-лелеки
(хазяйнують нині
в гніздах горобці),
Сад передчуває
Зиму недалеку,
І цілують зорі
Свіжі вітерці...
В серці - тихий роздум
Про надплинність часу –
Бо ж іще учора
Все жило в весні...
Певно, і у тому
Полягає щастя,
Щоб стрічати вічність
Проводжанням днів.
Папка 23 - стихотворение 10