зробивши великі зусилля,
переступивши себе,
йде до постілі Ілона,
тікає з віртуального полону,
щоб наступного ранку
знов сісти за монітор,
але не може тримати відстань.
її життєвий мотор
працює ледь-ледь.
Ілона пише рядки,
гучно б'є по літерах,
а потім бачить новий вірш.
"Народилося" - каже Ілона...
у темній кімнаті - тиша...
Ілона живе у країні,
що можна назвати ілюзорною.
Ілона любить слухати вітер,
Ілона любить дихати вітром,
Ілона вміє долати риму,
та не в змозі перемогти
залежність від глобального
павутиння.
Ілона ходить шляхами,
які десь
за межами людського,
а потім йде до кухні
й знаходить цукерки
о третій. вночі.
очі ніби жують
пісок,
треба спати.
ще трохи, будь ласка,
та я піду до ліжка.
відпустіть Ілону
до світу сновидінь,
щоб там вона з їхала з глузду
зовсім...