Моя Україна - багатостраждана,
Велика, священна, родюча земля.
Сьогодні яскрава, а вчора тумана
І мова твоя немов звук кришталя.
І в серці звучить твоя пісня казкова,
Немов солов'ї знов щебечуть в гаю.
Шевченко колись зовсім невипадково
писав нам: "Любіть Україну свою"
Ніколи не рідна, хоч гарна, родина
Не буде любити дитину чужу.
Лише Україна, як мати за сина
Несеться з відвагою у боротьбу.
Лише Україна колише колиску,
Вітає і рідних, і зовсім чужих.
Вона не шукає у всьому лиш зиску
І любить всім серцем всіх діток своїх.
А є такі діти, що ще нерозумні,
Стоять на кордоні, стоять на краю.
Куди ви всі, люди? невже Вам тут сумно,
Невже продасте отак матір свою?
А мати пробачить, а мати знов прийме,
Лише не цурайтесь, як пекла її.
Найкращих і теплих родинних обіймів
Як тут, на Вкраїні, тобі не знайти.
Хоч важко, хоч тяжко, але ми всі разом -
Народ український тебе відстояв.
І сонечко світить, і кожного разу
Нам вітер свавільний хмарки розганяв.
І ми всі єдині-ми всі брати/сестри
І ти Україно, як матір моя...
Ти знаєш, я вчуся, знов розклад, семестри...
Постскриптум: з любов'ю, дитина твоя...