Сивий учитель досі не спить вечорами,
Пам'ять з'являється маревом в синіх думках.
Згадує мандри стежкою знань з дітлахами,
Падає вниз, як тужливо поранений птах.
Світом забутий, тліє самотньо в квартирі,
Дарма чекає візиту чи хоч би дзвінка.
Лінії долі стали давно вже пунктиром,
Та досі щось пише дрібно тремтяча рука.
Скільки їх було – тих доленосних уроків.
Скільки допитливих він зустрічав оченят.
З щирим завзяттям (в снах лише бачили спокій)
Гризли з ним разом гранітну скалу навчання.
Мальви цвіли. І літо за літом летіло.
Вчитель знаходив до кожного серця підхід.
З класу до класу вслід крокували несміло.
Сивів учитель. А ми вирушали в політ.
Білим серпанком мудрість на скроні лягала.
Пам'ять про кожного в серці знаходила кут.
Роки минали, випусків було чимало.
А сивий туман все пестив дитячу ріку.
Лагідний погляд душу торкає грайливо.
Слушні поради – для нас дорогий оберіг.
Сивий учитель – як доленосне світило –
На перехресті всіх наших життєвих доріг.