Перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/2013/10/09/7951
Давно то было…
в те века,
Когда творцом была рука…
Старик Петро, от Бога лирник,
Учил дитя светло и мирно:
Ты не играй – живи и пой,
Побалуй край любимый свой.
Где б ни был, так пой, как в Начале.
Забудь про сон на сеновале.
«О чём же петь мне?" – "Мой сынок,
Ты пой мечту крутых дорог.
Покуда снег виски не тронет,
Звучи о людях непреклонных,
Что, с гордым знаменем в руке,
Идут по жизни налегке…
О горных ве'трах и равнинах,
О хищниках и о былинах.
Про святость судеб без надежд…
Возьми же лиру – без одежд!»
Он взял её… да, то не скрипка:
Древко… жужилка, что охрипла!
Крутнул древко… жужилка в рёв:
Ведь струнам нужен разогрев!..
Луна в окне болит и плачет:
Малец взял лиру – на удачу!
А взгляд был кинут на дивчи'ну,
Что иссушила сердце сына…
Та по тропинке шла к оконцу –
Как будто высветилось солнце!
Рука дрожит, а в мыслях: «Ой!
Побыть с тобою б, ангел мой,
Орыся!.. взглядом греешь, нежишь,
А слово скажет – как отрежешь!
Стоят все хлопцы в полусне,
А улыбаешься-то – мне!»
Старик беду почуял вроде:
«Сначала поиграй в народе!»
И обезглазил парня враз…
Да оба сразу… « Вот мой сказ:
Тебя лишаю личной жизни:
Нет лучше лиры! Пой до тризны!
Что ль в кро'ви горе? Душу бди!
Затянешь раны и – иди!»
А солнца лик – то ли'чко бе'ло –
Под тем окном на лавке село…
Дрожит листком, а ночь ей нагло:
«Не сможете вы – с глазу на' глаз…
Вам не бывать наедине,
Не слышать деток в тишине».
---------
Дорога за' год пыль сожгла…
Стожки то помнят у села:
Певучи дни – игривей ночи:
Живот Орыси ус щекочет,
А там – надежда и любовь,
Как будто солнце видит вновь!
Притихнув, лира – тень старо'го:
Из ничего – да счастье снова?!
Оригинал:
Було … давно, у ті віки, коли йшла праця від руки…
Старий Петро, лірник* від Бога,
Повчав дитину до знемоги:
«Не грай – живи, співай - твої слова чекають ті краї,
Де я не був, та й вже не встигну…
Забудь про піч та сінне лігво!»
«Про що ж співати?» «Сину мій, про все, що в мріях й поза мрій,
Допоки сніг не ліг на скроні:
Про тих людей, що непоклонні,
Які тримають гідно стяг і вільно йдуть по всіх світах!
Про зміни вітру та рівнини,
Про хижі наміри, злочинні,
Про долі святість без надій… А ось і ліра - володій!»
Узяв добро, та це не скрипка:
Держак й жужілка виє хрипко…
Держак крутнув, жужілка в спів, бо струнам треба розігрів!
Луна в вікно - болить та плаче…
Білявий має гарну вдачу!
А погляд кинув на дівча, що про кохання їй змовчав.
Вона по стежці до віконця,
Зійшло то ніби в хаті сонце!
Рука тремтить, жужілка – в зойк, в думках: «Побути б хоч разок!
Орися мила, ніжна, свіжа,
А слово каже, як відріже,
Стоять хлопчиська всі німі, а посміхається - мені!»
Старий, мов лихо чує: «Годі!
Пограєш ти іще в народі!»
Взяв ніж та в око хлопцю враз, а потім в друге: «Ось мій сказ:
В твоїм житті твого - немає,
За ліру кращих не буває!»
Чи крові - горе? Де душа? «Загоїш рани і рушай!»
А зникле сонце - личко біле,
Під тим вікном на лаві сіло,
Тремтить - листком в морозну ніч: вони не зможуть віч-на-віч,
Вони не будуть наодинці,
Не буде діток у хатинці…
----
За рік дорога - пил згорів: базари міст, стоги полів,
Співочі дні, грайливі ночі,
Живіт Орисі вус лоскоче,
А там - надія і любов, мов бачать очі сонце - знов!
І в тиші - ліра (тінь старого)
Мовчить про щастя із нічого…
исполнение музыкального произведения на ЛИРЕ:
http:///www.youtube.com/watch?v=BMHBdUyPjqI
* Немного истории:
На Украине и в Белоруссии лира является старинным струнным народным инструментом (XVII вв.) с крупным удлинённым корпусом, иначе называемым «рыле». Над корпусом натянуты три струны различной настройки, помещённые в особый ящичек. Сбоку ящичка прикреплена небольшая клавиатура с 8-11 клавишами. Играющий левой рукой нажимает клавиши, а правой вертит рукоятку, приводящую в движение специальное колёсико, обтянутое волосом, кожей и натёртое канифолью. Колесико трётся об струны и заставляет их звучать. Средняя струна изменяет свою высоту от нажима клавиш и служит для исполнения мелодий. Крайние струны во время игры не изменяют своей высоты. Звук лиры сильный, резкий, несколько гнусавого оттенка.