Повзе по зморшкам стовбура акації,
Звичайно, – дятел! Там такі жнива!
-Скільки ж віків тривала адаптація,
Щоб не боліла в дятла голова?
Довбе він дзьобом, наче молоточком,
І знищує комашок, мошок, тлю…
Працює санітаром він в садочках –
Цю птаху я шаную і люблю…
Стою милуюсь ним біля вікна…
Чи погляд мій помітив через скло? –
Для рішення була лиш мить одна:
Спурхнув і втік… Неначе й не було…
12.10.13