Чимало схованок заглиблено в воді,
Але не всіх їх прикрашає позолота -
Вони є згадкою, та пам`яттю подій,
Яким так треба людяна турбота.
Де чайки потопають в шумі моря,
Клекочучи про спрагу до життя,
Де, наче в дзеркалі розбитім, поряд
Йде по воді Старих Богів дитя.
Де у воді прозорій тонуть сльози,
Де їхня сіль - всього лишень процент.
Це ще рядок надболісної прози,
З позиченим у класиків кінцем.
...Вона не раз виходила на берег,
Дивилась в небо в пошуку зорі.
А потім брала в руки срібний келих
З чарівним напоєм одвічних героїнь.
Вона була гарніше, ніж кохання,
Пила ковтками мою теплу кров.
Для мене та русалонька остання -
Бо і вона загралася в любов...
22.06.2013