Уже надворі знову пізня осінь,
І мжичка невідступна моросить.
Вже не чарує неба синя просинь,
І тихий смуток на душі лежить...
Погідні дні стають усе коротші,
І сонечко скупіше на тепло,
А ночі приростають, ночі довші
І розправляють холоду крило.
І так одвічно - за весною літо,
А в літо - осінь їде на коні.
Буття струмить повільно і неспішно,
Минулі ж дні не вернуться, о ні!
Прийшла пора проводити обжинки, -
Вже осені курличуть журавлі.
Не покидає думка й на хвилинку,
Чи все зробив, шо міг, на цій землі?