Життя без кохання – хіба це життя?
Його не збагнути до крапель останніх.
Це мука пекельна, це суд повний тяжб,
Провалля бездонне, постійне конання.
Душа, мов жебрак, подаяння все жде,
Ніщо не розрадить в порожню хвилину.
І навіть у снах, в паралельності десь,
Такі ж відчуття, що нікуди не линуть.
До краю спотворені, брухтом лежать
Слова в заржавілих, замучених мріях.
Давно промайнула невловна межа…
Тепер надто пізно, погасла й надія.
Життя без кохання – вистава примар,
Видовище сіре на чорнім помості.
Немов хтось скував ланцюгами із чар
І кинув любов на самотності острів.
19:27, 28.10.2013 рік.
Зображення: