А він чекав на сни "про неї".
В тих снах і сам ще молодий
Не тільки тілом, а й душею.
В них - літо: сонце, море, Крим.
Він їй хотів дивитись в очі...
І дивиться вже, визнає,
Що більше бачити не хоче
Там відображення своє.
Воно затулює стіною
Дівочу нетривку красу -
Таку знаменом над собою
В бій диво-лицарі несуть!
А він з'їдав її очима:
Жував, смоктав, хрумтів, як міг
І не помітив, що між ними
Посеред літа випав сніг.
Тепер чекає сни "про неї",
Давно вже сивим став, старим,
Тривожно спить... Вона ж - зорею
З-за хмари блимає над ним,
Шкодуючи про всі розлуки,
Які були і будуть ще.
Взяла на себе його муки
Та й розридалася дощем...