Писати вірші про сумне не хочу,
А милі серцю квіти відцвіли…
Дерева голі шось мені шепочуть,
Тільки ж вони людьми ще не були…
А шепіт цей… Хіба не зрозуміло? –
До Сонця він у просторі летить…
Їм люди стільки лиха спричинили! –
Вони живі! – їм, як і нам, болить!
У нас біля під’їзду в’яз кремезний
Так нахилився – ледве не впаде…
Од вітру стогне і тріщить… старезний…
А на бруківці … листя золоте…
Хотілось написати щось веселе,
А вийшло що? – деревам співчуття…
Те ж саме й людям – що в містах,
що в селах…
Така країна? – Чи таке життя?!
31.10.13