Закохана жінка, якій уже добре за тридцять…
Ця зустріч така несподівана, невипадкова…
І ти йому віриш, щоночі тобі він сниться,
Такий незвичайний, вродливий, подарунковий,
А ще – він уперше закоханий, чистий і вірний,
І ще – йому рівних немає у цілім світі,
І ще – вона перша у нього в житті… царівна…
Самотній… і нікому зрозуміти…
Далеко-далеко – і от уже зовсім близько.
Він – майстер ілюзій, слова – муштроване військо.
І спершу ви – друзі, а потім – не тільки друзі,
І от на чолі уже зірка твоя королівська.
Щодня він купає тебе в гарячому морі
Пісень, і спалахує серце словом…
І вечір… червоне вино… і зорі…
І от ранково
Вам переплело волосся липневе сонце.
Ти знаєш тепер – всередині, в оболонці
Суворості він інший – пристрасний, вірний,
Для тебе єдиної він зробив неможливе.
І ти почуваєшся справжньою королівною,
І дар чистоти приймаєш вдячно й цнотливо.
І пишеш, і віриш – єдина на віки вічні,
І сонце осіннє усе ще вогнем іскриться…
А майстер ілюзій запише у зошит своїх освідчень
Іще одну жінку, якій ледь трохи за тридцять…
І віра твоя переллється у тихий відчай,
І не зрозумієш – а як же могло це статись?
А майстер ілюзій у зошит своїх освідчень
Вже записує жінку, якій лише трохи за двадцять.