Моє село - дитинства щонайперший спогад -
Облаштувалося поміж старих горбів.
Привітне, щире і затишне, на мій погляд,
Несе в собі мов щит, історію віків.
Село Дудин не значиться на жодній карті,
На пограниччі двох сусідніх областей.
Далекої минувшини й легенд на варті, -
Живе за власною шкалою цінностей.
Тут річка скромна невеличка протікає,
По ній кордон австро-російський проходив.
Свою історію село здавен плекає,
Немало край героїв скромних породив.
В княжі часи його коріння проростає.
Ось тут град Бутин свої крила розправляв.
На пагорбі, що село боком підпирає,
Боярин ще князя Василька газдував.
Давно не має міста, кануло у Лету.
Сам хан Батий його спалив і розметав.
Не залишилось в нього крил міцних для злету,
Над попелищами сумний туман упав...
Згодом село заклали піддані боярські
На острівці життя, на прузі вічних бід.
Й понині Боярські, Ковальчуки, Ковальські
Плекають волелюбний хліборобський рід.
Живе моє село, всі труднощі долає,
За працю нелегку не має нагород.
Але державності вогонь в серцях палає, -
З малесеньких громад складається народ!
26.01.2008р.