НАДВЕЧІР’Я
Дні весняні, мов сон проминають,
Десь за обрієм звично зникають,
А роки наповняються зрілістю
І осінньою тихою ніжністю.
Надвечір'я у росах купає,
Упиватись життям надихає,
Бо минуло замріяне літечко,
Вже роками покраяне личенько.
Надвечір’я, сумне надвечір’я,
Ти приходиш як сон на подвір’я,
Сивину у волосся вплітаючи,
Та снаги у життя добавляючи.
Лиш душа не старіє – кохає,
Бо у сонця тепло позичає.
Весняною напоєна ніжністю
Все цвіте, коронована вічністю!
13. 03. 2012 р.