Веснами кличуть твої небеса,
Сходять ранкові тумани.
Хоч в твоїх мріях, але не твоя.
Я ще не жінка, не мама...
Не передала поки що синам
Твої задумані очі.
І не віддала (як буде дочка)
Коси і стан свій дівочий.
Татком ніхто ще тебе не зове,
Я не тривожусь ночами,
Нам лиш зозуля майбутнє кує,
Знане здається незнаним...
Піду колись у думки не свої,
І зацвіту на узліссі,
Щоби відбутись в чиємусь житті
Як жінка, мама, як пісня...