Чорною кішкою ніч спустилася на дахи,
Забувай про час, до світанку - сотні зірок.
Відпусти мені всі минулі гріхи
Твоїх пошуків. Кожен крок,
Мов по лезах. Наче в казці старій, як світ,
Що вітри принесли з-за морів.
Засинай, моє сонце. Ще сотні літ
Не зустрінемось. Сотні див
Промайнуть перед поглядом, та дарма
Ти шукаєш драконів і веж.
Все розтрощено. Всюди панує пітьма,
Що загублено – не знайдеш.
За тобою примарою, мов туман
Ні благань ні молитв, ні сліз.
Звикнеш, сонце, живі не чують зітхань,
Що лунають з-під кам’яних плит.
Води Лети несуть крижане забуття
В пелюстках анемон смерті цвіт
Нам з тобою не буде назад вороття
Крок за кроком ідеш до воріт
За якими співають весняні вітри,
Де життя свій сплітає вінок.
Не Орфей. Прощавай. Місяць світить вгорі.
Еврідіка одна між зірок.
22 ноября 2013