(Екологічна новорічна казка)
Богдан залюбки приїздив до свого дідуся у село . Дідусева хатинка стояла біля самого лісу. Невідомо звідки прилетів у той ліс Вітерець та й оселився там. І був він таким пустунцем!То листочки на деревах полоскоче-засміються вони,весело зашелестять. А то квіти поколихає - підніметься з них зграйка метеликів,мов веселка !А то взимку принесе пухнасту хмарку зі снігом,тай розсипле навкруги - і стоять дерева у сріблі,не пізнають одне одного.
Якось восени знайшов він у лісі стару сумну ялину. Хотів розвеселити її, став дмухати. Дув-дув, а розкачати не зміг. Але побачив Вітерець, що з її шишок полетіли насіннячка - крилатки. Кинувся він їх ловити,та лиш одну насінину й піймав. Вирішив Вітерець: «Хай з цієї насінини виросте ялинка-красуня! І буде вона прикрасою для всього лісу».
Аж затанцював бешкетник від радощів, поніс насіннячко на знайому галявинку,кинув додолу, подув, прикрив сирою землею та старим листям. Довго чекав,а ялинка все не росла.
Багато роботи у Вітерця восени: листочки з дерев познімати та покрутитися з ними востаннє, дощик куди треба направити, хмарки розігнати,щоб надовго сонечко не закривали,птахів у дальні краї провести.
А тут і зима настала. Закрутився вітерець з хурделицею так,що про насіннячко тільки навесні згадав.
Помчав мерщій між берізками та кленами прямо на знайому галявинку. І скільки ж радощів було,коли побачив,як з насіннячка проросло кілька хоч і не колючих, але все ж таки ялинкових голочок!
Став він кожного дня навідуватися до Ялиночки. Помірно ріс маленький росточок. Та у Вітерця хватало терпіння,щоб охороняти його. Йшов час. Нарешті, у Ялиночки гілочки з”явилися рівненькі,пухнасті. З кожним роком вона ставала все красивішою. Скрізь літав Вітерець,усіх запрошував Ялиночкою своєю помилуватися. І снігурі тут побували, й білочки,й метелики,й зайчики, й сороки.
Якось і дідусь Богданчика проходив тут і здивувався: звідкіля тут така красуня з”явилася!
Цієї осені його онук став школярем, тому пообіцяв приїхати до дідуся на зимові канікули.
Одного разу Вітерець зазирнув на знайоме подвір”я, хотів дізнатися,чи скоро у Богданчика канікули почнуться. А дідусь саме розповідав сусідові,що сюрприз готує для онука. Угледів він красуню-Ялиночку на галявині. Ото буде прикраса для хати у новорічну ніч!
Засмутився Вітерець! Став думати, як Ялиночку врятувати. Та й придумав! Розшукав на небі снігові Хмари й став просити :
- Хмарки , Хмари, прилетіть!
Мою Ялиночку спасіть!
Укрийте снігом всю до ніг,
Щоб знайти ніхто не зміг!
Всі доріжки засипайте,
В ліс нікого не пускайте.
- Ми б з задоволенням тобі допомогли, та тяжко нам свої сніги нести, не встигнемо до ранку до твого лісу долетіти,- відповіли Хмари.
Натужився Вітерець,став на хмари дути з усіх своїх сил, штовхати їх до лісу. Прилетіли хмари,висипали весь свій сніг .
Вранці дідусь узяв сокиру,санчата та й пішов у ліс. Довго ходив, шукав Ялиночку, усі кучугури обійшов та так ні з чим й повернувся.
Зрадів Вітерець,що врятував Ялиночку. Ще більше став турбуватися про неї. А Ялиночка дякувала Хмаркам та своєму рятувальнику.
Закінчилася зима,швидко промайнуло літо. Ось уже й осінь кидає на голочки кленові листочки. Підросла хвойна красуня. Ще стрункішою стала. А коли у морозному повітрі закружляли перші сніжинки, захвилювався Вітерець,зрозумів,що знову Новий рік близько. Частіше став він до Ялиночки навідуватися, думати,як її тепер врятувати. Вона підросла,більшою стала. Снігом її тепер не заховаєш. Та й зима у цьому році тепла, без снігу.
Бачить Вітерець,що дідусь знову до лісу збирається. Полетів він допомоги шукати. Над озером пролетів, в усі яри позаглядав. Усі Тумани зібрав і попросив:
-Ой. Тумани ,прилетіть!
Мою Ялиночку спасіть.
Ви своїм туманом сизим
Загорніть її донизу,
З маківки - до самих ніг,
Щоб знайти ніхто не зміг!
- Ми б змогли,- простогнали Тумани, - та дуже важка наша зимова волога, не встигнемо так швидко до Ялиночки дістатися.
Взявся Вітерець старанно дмухати. Допливли Тумани до Ялиночки,загорнули її. Стіна та й тільки! Не знайти Ялиночку нікому. Знову повернувся дідусь ні з чим.
- Мабуть старий я став, - подумав він. - Влітку Ялиночку бачу, а взимку знайти не можу. Треба іншим разом Богданчика з собою взяти. Він молодий,очі гарно бачать, Ялиночку зразу знайде.
Наступна зима видалася знову сніжною та морозною. Всім весело: скоро Новий рік! Тільки Ялиночка та Вітерець сумують все більше.
А коли Вітерець побачив,що дідусь з Богданом у ліс зібралися, зовсім йому гірко на душі стало від того, що не зможе на цей раз врятувати свою Ялиночку. І вирішив він: «Хай в останню свою путь Ялиночка піде справжню красунею». Звернувся він до Морозу:
Ой, Морозе, брате мій!
Поспіши сюди мерщій.
Ти прикрась мою Ялинку,
Кожну шишку,кожну гілку,
Кинь на неї залюбки
І бурульки, і сніжки.
Навкруги хай кожен знає,
Ялинки краще не буває!
-Я б радий тобі допомогти,- відповів старий Мороз.-Та сьогодні я щось дуже слабкий.
Взявся Вітерець Морозу допомагати. Чим більше дує,тим Мороз сильнішим стає.
Прийшли дідусь з Богданом та й ахнули! Стоїть на галявині Ялинка, та така красуня,що краще в усьому лісі не знайти! Довго ходили біля неї дідусь з онуком, намилуватися не могли. Аж тоді Богдан і каже:
- Дідусю, ти мені сьогодні таку гарну Ялиночку подарував! Я її усе життя її пам”ятатиму. І рубати ми її не будемо. Я кожен рік приїжджатиму до тебе,і ми будемо Ялиночку тут, у лісі наряджати.
-Я радий,що ти так вирішив,- посміхнувся Дідусь .- У мене теж рука на таку красуню не піднімається.
Постояли вони ще трохи та й пішли. Довго ще поверталися й дивилися на Ялиночку у зимовому вбранні.
А вона з вдячністю тихенько махала їм сріблястими гілочками.
А про радість Вітерця й балакати нічого! Він знову став літати, пустувати, розносити у лісі радісну новину і дякувати всім, хто допомагав йому врятувати Ялиночку.