Коли в далекую дорогу
Покличуть сиві журавлі,
Ти поцілуєш кожен спогад
І кожен слід мій на землі.
Свій хрест і свій вінець терновий
Нестимеш в гордій самоті,
І терен, вплетений у слово,
Тебе триматиме в житті.
І це вино, терпке, червлене,
І ці листи, немов мости…
Ти пам’ятатимеш про мене.
Тому мені не страшно йти.