Вже вечір розп’ятий повис над гілками.
Часу воскресити
не вдасться нікому.
І це невідступно -
над каяттям, болем,
Бо щастя -
хвилина, що лине між нами,
Бо щастя -
то келих наповнений жалем
Із присмаком легким
тонкої печалі,
Бо сльози тамуємо,
літо минає,
Бо очі єдині то плачуть,
то сяють,
Бо знов хтось у мене
дороги питає ,
Бо десь, майже поряд,
тривога чигає…
Бо тихо шепочеш,
бо тихо зітхаєш…