Серце моє, ти неначе здуріло,
Розум, ти втратив видіння своє.
Хтось у світанки раптово поцілив
Диким вогнем, що тепер не вгає.
Входить у вени і хочеться жити,
Хочеться щиро творити красу.
Взяти б проміння шаленої миті
І відродити замерзлу весну!
Що це зі мною? Невже я літаю?
Хтось обізве божевільним мене.
Та достеменно покрите літами
В думці завзяття до тебе жене.
Через вагання загострені терни,
Крізь недоладність заучених схем,
Бачу твій образ до краплі модерний,
Він омиває тендітним дощем.
Квітне душа, мов маленька дитина,
Дзвінко щебече про щось неземне.
Зрощена дивом у серці перлина,
Сяє любов’ю до тебе без меж.
18:15, 13.12.2013 рік.
Зображення: http://poznay.info/zhemchuzhina-sveta/