Димчо Дебелянов
Елегія
Переклад з болгарської Любові Цай
Вернутися до батьківської хати
у час, коли сумирний вечір згасне,
коли до лона, лагідно, мов мати,
приго;рне ніч скорботних і нещасних.
І подолати нескінченну втому
від безпросвітньої лихої днини,
і радість тиху принести додому,
де так давно вже дожидають сина.
Зустріти на порозі там стареньку,
чолом схилитись на плече безсиле,
поринути у милий усміх неньки
і шепотіти: мамо, мамо мила…
Поріг знайомий цей пересягнути,
де захист твій, де маєш оборону,
і втомлений свій погляд обернути
із словом молитовним до ікони.
Нарешті тут в кінці путі земного
жадав би путь свою пройти до тризни…
О, тайний крик мандрівника сумного,
що журиться по матері й вітчизні!
***
Оригінал:
Димчо Дебелянов
Елегия
Да се завърнеш в бащината къща,
когато вечерта смирено гасне
и тихи пазви тиха нощ разгръща
да приласкае скръбни и нещастни.
Кат бреме хвърлил черната умора,
що безутешни дни ти завещаха –
ти с плахи стъпки да събудиш в двора
пред гостенин очакван радост плаха.
Да те пресрещне старата на прага
и сложил чело на безсилно рамо,
да чезнеш в нейната усмивка блага
и дълго да повтаряш: мамо, мамо...
Смирено влязъл в стаята позната,
последна твоя пристан и заслона,
да шъпнеш тихи думи в тишината,
впил морен поглед в старата икона:
аз дойдох да дочакам мирен заник,
че мойто слънце своя път измина...
О, скрити вопли на печален странник,
напразно спомнил майка и родина!