«На майдані коло церкви революція іде…»
/ Від П. Тичини – 1918 /
До чого ж ця наша влада Україну доведе?
Що ж надалі з нею буде,
Як ми далі будем жить?
Різні думки мають люди,
З ким ми будемо дружить?
… Там Європа. Наче, вільна.
Та далека і близька
Хоч земля у нас суцільна
Та стезя до них слизька.
Бо за західним кордоном
Зовсім інший дивний світ.
Ясно людям це свідомим
Вже на протязі ста літ.
Там порядок, там закони,
Там живуть всі, як рідня,
Там розбиті перепони
Між держав, там всі рівня.
Править в тих країнах Право,
Демократія навкруг.
Та чомусь, не має права
Бути близьким східний друг.
Не чекають нас , як брата
В тій багатій стороні.
Хочуть нас з приданим брати,
Як невістку в нерівні.
Та й на цих умовах згодні
До спільноти ми ввійти.
Ми не босі, не голодні,
- Щастя хочемо знайти.
… А на півночі – Росія,
Теж нам рідна сторона.
Зерна дружби край той сіє,
Та дає лиш ворс з руна.
Там така ж як ми держава.
І такий, як ми народ.
Взявся він за справу жваво,
Щоб ввести нас в хоровод.
Та не будем танцювати
Ми під дудку їхню знов.
- Згодом стануть лупцювати,
Бо така вже в них любов.
- Всі кордони перекрили
Для товарів і людей
Коли ми заговорили
Про чуття своїх ідей.
- По сусідським цінам – газу,
В двоє вищим, ніж чужим,
Продають, щоб знали зразу,
Бізнесовий той режим.
Там не хочуть щоб сестрою
Ми в сім’ї одній були,
Бо між нами став горою
Той уклад, що ми звели.
Ми ж країна незалежна,
Двадцять з лишнім світлих літ.
В них є думка протилежна,
- Хочуть лізти через пліт.
До держав, що за кордоном
Є у них свій інтерес.
Буде він завжди бездонним,
- А в відносинах регрес.
… Стоїмо на роздоріжжі,
Поміж когось, як завжди.
Запрягли нас та за віжжі
Тягнуть всі, туди – сюди.
Ті - до себе, ті - до себе,
На частини розірвуть.
Не питають, - нам це треба?
Обіцянками зовуть.
Ні, не треба, бо вже звикли
Жити ми весь час в ярмі.
В наших душах дзвони зникли,
Бо були ми, як тюрмі.
В тій пітьмі комуністичній,
Що закрила очі нам.
В корпорації містичній,
Де служили, як панам.
Бо вожді панами стали,
- Всі партійці на місцях.
Їх часи тоді настали,
Як в царизм забили цвях.
Від червоних пут звільнились,
Перейшли в капіталізм.
В кабалі знов опинились,
Що веде до катаклізм.
От і зараз наша влада
Робить вигоду собі,
А в країні нема ладу,
- То й народ у боротьбі.
Влада робить, що захоче,
Не питає нікого.
Все привласнює охоче,
Добивається свого.
А народ, що її вибрав,
Та, мабуть й не обирав,
Лиш надію в краще виграв,
А все інше враз програв.
Що народ? Йому дай пряник,
Чи грошима помани,
Буде тихим серед крайніх
І обробить всі лани.
Зробить все, щоб краще жити
На землі своїй було.
Буде віддано служити
Щоб в країні все цвіло.
Та, якщо неправду бачить
Чи обман у влади є.
- Він свавілля не пробачить,
Буде битись за своє.
Буде знову він стояти
На майданах рік у рік.
Недовіру проявляти
Тим, хто правду не зберіг.
… Ми приречені просити
Щось у когось кожен раз,
В серці полум’я гасити
Та страждати від образ.
Не поможуть нам майдани,
Їх не слухають верхи.
Закують за це в кайдани
Чи повісять до стріхи.
Ми для них робоча сила,
Натовп, бидло, темний люд.
Влада нам на плечі сіла
Щоб не йшли у думках в блуд.
Та коли цій владі треба,
- Ми для них електорат.
Лиш тоді в нас є потреба,
Лиш тоді ми друг і брат.
… Чорт сидить в людській натурі:
Як до влади хто прийде.
- Зрить царя в своїй статурі
І себе, як бог веде…
… По Майдану правда ходить,
В кожнім серці і в думках.
Чесний люд до купи зводить,
Справедливістю в струмках.