Дядечко за моєю спиною допомагає мені огорнутися шарфом.
Тітонька посміхається, наче рідній, коли я запитую, як пройти до зупинки.
Хлопці, як по команді, поступаються місцем у транспорті.
Працівниця банку роз’яснює мені мої запитання так, наче я який рокфеллер.
Бабуся миттєво робить знижку на яблука, відважує з походом, ще й округлює до нижньої суми копійки.
Скажете, що це дурниці? Що так і повинно бути?
Не можу з цим не погодитися.
Але не можу збагнути, які дива робить на грудях синьо-зоряна стрічка.
Ніби то є перепустка до пресвітлого товариства.