Спершу нестача болю і поцілунків.
Цвяхи в долонях уже не лікують сказ.
Спина байдужа до ліжка й команди "струнко!",
Дзеркало не обходиться без образ.
Тіло свербить від неіснуючої корости,
Пахне полями, які не чіпав Хрущов...
А потім на сцені роблю собі хара...розтин,
І публіка хором: "Аффтар, піши єщо!"
Ну, а насамкінець... цілиш собі у скроню
Пір'ям подушки в п'яному глухому сні.
Топлячи в тарі пляшковій те, що тоне,
Те, що підніметься.
Тільки не зараз.
Ні.